ПРО ДЕНЬ ФЕРМЕРАЯк розвиватися фермерським господарствам далі, яке їх місце й роль в аграрній економіці? На ці питання відповість завтрашній день.
Зовнішні умови для започаткування фермерства в державі створювалися «з нуля», через імплементацію законодавчих і нормативних актів у середовище, яке ще належало сформувати, тоді як інші організаційно-правові форми стали результатом організаційних перетворень попередніх господарюючих суб’єктів і модернізації існуючого середовища.
Попри те, що із загальної кількості нормативно-правових актів лише незначна частина (близько 10%) стосується розвитку фермерства, можна константувати, що воно з’явилося внаслідок реформування суспільних відносин на селі і є віддзеркаленням політико-організаційних, економічних та соціально-психологічних передумов змін в українському суспільстві, зокрема, новим чинником вирівнювання структурних деформацій в аграрному секторі, інструментом і механізмом інституціалізації і модернізації малотоварного сільськогосподарського виробництва.
Фермерські господарства стали активно розвиватися на початку 90-х років минулого століття.
Доцільно встановити періоди розвитку фермерських господарств. Зокрема, період з 1992 до 2003 року слід розглядати як організаційний, стартовий, найдинамічніший період кількісного зростання і формування фермерства як елемента архітектоніки аграрної сфери (тоді в Україні в середньому щорічно утворювалося понад чотири тисячі фермерських господарств).
Натомість 2003–2010 роки - період стабільного розвитку фермерства під впливом досконалішого інституціонального наповнення цього процесу, знаходження свого місця в загальному конструкті аграрної сфери, посилення його впливу на процеси трансформації останньої за рахунок економічного зростання та організаційно-структурного оформлення як самостійного елемента в архітектоніці аграрної сфери.
Період з 2010 р. й донині - розвиток фермерства на власній основі, за рахунок інновацій та адаптації до наявного інституційного середовища, посилення конкурентної спроможності як окремого суб’єкта ринкових відносин, зміцнення соціального аспекта діяльності як окремого чинника сільського розвитку.
Офіційна мета створення фермерських господарств в Україні - збільшення обсягів продовольчих фондів держави і підвищення добробуту сімей селян на основі їх участі в підприємницькій діяльності. Законодавчою базою створення, діяльності та припинення діяльності фермерських господарств є Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України «Про фермерське господарство» та інші нормативно-правові акти України.
Якщо в 1990 році було зареєстровано лише 82 таких господарства, які у своєму користуванні мали 2 тис. га сільськогосподарських угідь, то протягом наступних п’яти років їх кількість зросла до 34,8 тисяч, а площа угідь - до 786,4 тис. га. За підсумками 2014 року кількість зареєстрованих фермерських господарств в Україні становила 32,1 тисяч, у користуванні фермерів перебувало 4,7 млн га сільськогосподарських угідь. При цьому середня площа сільськогосподарських угідь одного фермерського господарства становила у 2014 році 146,5 гектарів, з них ріллі - 141,4 га. У середньому на одне господарство припадало 2–3 працівника, в тому числі 1 або 2 найманих.
На початок липня 2015 кількість зареєстрованих господарств становила 39,5 тисяч. При цьому розміри угідь зменшилися. На початок 2020 року, за даними Держстату, в Україні зареєстровано 46998 фермерських господарств. Вони обробляють понад 4,5 млн га орної землі. У середньому на кожне господарство припадає 105–110 гектарів. Зокрема, на Закарпатті фермер може обробляти 3–5 га, а в Одеській, Миколаївській областях 300, а то й 400 гектарів. Окремі ж фермерські господарства мають до 10 тис. гектарів.
Слід зазначити, що від початку 2000-х років основною тенденцією розвитку фермерства України стало не лише збільшення кількості господарств, а й розширення розмірів землекористування.
Найбільше зростання земельних площ у користуванні фермерських господарств відбулося у 2000 році. Саме за результатами реалізації Указу Президента України від 3 грудня 1999 року як ключового для цього процесу інституціонального чинника ця площа збільшилася в 1,9 рази. У наступний період темпи збільшення площ сільськогосподарських угідь в користуванні фермерів щорічно складали близько 10 відсотків. Проте у 2008 році загальна площа землекористування фермерів зросла лише на 3,4 %.
Суттєвий обмежувальний вплив на динаміку цього процесу мали інституційні чинники. Під впливом наростаючої конкуренції крупні агропромислові об’єднання пролобіювали законодавчі та адміністративні рішення щодо обмеження земельних наділів, наданих фермерам, скоротивши їхні стартові фінансові можливості.
Наразі більшість фермерів виробляють продукцію для продажу і лише частину залишають для власних потреб, на відміну від перших етапів виникнення і розвитку фермерства в Україні. Якщо загальна площа сільськогосподарських угідь фермерських господарств становить 4,5 млн га, то зерновими культурами фермери зазвичай засівають 2,2 млн га, олійними - 1,5 млн га. Окремі займаються вирощуванням цукрового буряку, картоплі, овочів, продовольчих баштанних культур, проте їх частка в структурі посівів не перевищує 1 %. Лише 3% фермерських господарств спеціалізується на виробництві тваринницької продукції.
Частка продукції рослинництва становить 93%. До того ж обсяги виробництва продукції рослинництва зростають, а тваринництва - коливаються. Частка виробництва фермерами зерна у валовому виробництві України становить більше 10%, соняшнику - біля 19%, ріпаку - 18%, сої - 16%, продукції тваринництва за видами - від 1% до 3 %.
Умови кредитування у нинішній період економічної та політичної нестабільності в державі є малопривабливими для фермерів. Ставки за кредитами банківських установ зі супутніми послугами зависокі. Система агрострахування, яка склалася в Україні, не відповідає сучасним світовим стандартам. До 2008 року держава ще якось підтримувала агрострахування, у бюджеті закладали відповідні кошти, а зараз цього немає. Усю держдопомогу здебільшого перехоплюють великі холдинги. А прості фермери мати справу з чиновниками не бажають.
Фермерство та його державна підтримка в Європі. Наразі представники малого і середнього бізнесу в Європі є середнім класом, який став міцною основою для стабільного розвитку економіки. У Євросоюзі налічується понад 20 млн підприємств малого і середнього бізнесу, які забезпечують понад половину загального обороту і доданої вартості. Кількість зайнятого населення в малому бізнесі Європи складає близько 70%, що істотно знижує рівень безробіття.
Сільське господарство складає 10% від загального обсягу ВВП Європейського Союзу, займає велику частину площ і стимулює розвиток сільських територій. Приблизно 80% сільськогосподарських підприємств - родинні ферми, що стали основою, на якій була побудована єдина сільськогосподарська політика в Європі. Фермерство забезпечує населення якісними продуктами, а отже, стає ключем до європейської продовольчої незалежності. Малі підприємства досить оперативно стали займати ніші, які нецікаві крупним підприємствам. Це значною мірою допомагає європейським країнам долати економічний спад.
Система державної підтримки малих і середніх сільгоспвиробників в Європі почала формуватися ще півстоліття тому і була спрямована на усунення бюрократичних перешкод для бізнесу. Субсидування сільського господарства ЄС - найбільш витратна стаття бюджету, яка складає приблизно 40%.
Сільське господарство Німеччини здебільшого базується на дрібних родинних фермах, які практично повністю забезпечують внутрішній ринок продовольством, враховуючи відносно низьку частку витрат. Для поліпшення системи постачання населення свіжими продуктами довкола крупних міст були збудовані приміські фермерські пояси, які дають змогу сільгоспвиробникам швидко збувати свою продукцію в містах. Продуктивність аграрного виробництва збільшується через впровадження нових технологій і здійснюється за участю раціональної політики держави. Розроблено цілий пакет заходів державної підтримки фермерства навіть в умовах можливої кризи. Грамотно збудована модель ведення дрібного бізнесу вивела ефективність сільськогосподарського виробництва на рівень, набагато вищий від середнього в ЄС. Німеччина займає друге місце після Франції за обсягом виробництва продукції тваринництва, виробництво молока ж займає лідируючі позиції.
Нідерланди по праву можна називати еталоном стандартів якості сільськогосподарського виробництва ЄС. З огляду на відносно маленьку територію в країні переважають невеликі фермерські господарства. Тут вдалося збільшити продуктивність і якість сільгосппродукції, поступово використовуючи все менше ресурсів. Важливу роль у стійкому розвитку галузі відіграло й саме ставлення фермерів до роботи. Вони зосередилися на оптимізації виробництва. Запорукою успіху такої системи стало активне впровадження новітніх технологій в аграрний бізнес і, знову ж таки, ведення грамотної аграрної політики держави. Програми державної підтримки фермерів, впровадження передових досліджень і системи контролю якості й безпеки продукції в Нідерландах працюють як годинник. Політика уряду в галузі спрямована на відновлення природних ресурсів і стимулювання виробництва біопродукції. Останніми роками країна заслужено стала провідним світовим виробником сільськогосподарської продукції.
Франція - один із найбільших в Європі виробників сільськогосподарської продукції, займає одне з провідних місць у світі за поголів’ям великої рогатої худоби, свиней, птиці і виробництвом м’ясомолочної продукції. Вирішальну частку продукції дають крупні фермерські господарства з наділом 20–100 га, але чисельно переважають дрібні і середні підприємства. За обсягом виробленої сільськогосподарській продукції Франція займає перше місце в Західній Європі і третє місце у світі після США і Канади. Уряд країни так само активно підтримує розвиток дрібних фермерських господарств, які мають велику цінність з погляду працевлаштування, стійкого використання природних ресурсів і забезпечення населення продовольством. Влада Франції виділяє колосальні суми на підтримку родинних фермерських господарств і в найближчі три роки планує подвоїти фінансування. Так само у Франції існує безліч програм підтримки для молодих фермерів, уряд у такий спосіб заохочує розвиток сільських територій.
В Австрії розмір соціального навантаження на 1 га земель складає приблизно 350 євро. Якщо земельна ділянка менша за 50 га, то середній розмір податку з 1 га - 50 євро з урахуванням того, що земля - власність фермера. Понад 50 га - фермер працює на загальній системі оподаткування. Якщо до цього додати єдиний соціальний внесок, то отримуємо 400 євро. «Наскрізна» дотація фермерам - близько 500 євро; 500 євро мінус 400 євро дорівнює 100 євро. Якщо земля в аграрія орендована, то її вартість варіює в межах від 250 євро до 1100 євро; 65% австрійських фермерів мають постійні місця праці в інших галузях.
А фермерство - це додатковий вид діяльності, спрямований на поліпшення власного фінансового становища. Оскільки не йдеться про сотні чи тисячі гектарів, то всю основну роботу з механізації на цих ділянках здійснюють кооперативи.
Розвиток фермерства на місцях підвищує зайнятість у регіонах, посилює конкуренцію і нарощує податкові надходження до бюджету. Фермерські господарства мають велику цінність з погляду працевлаштування, стійкого використання природних ресурсів і забезпечення населення визначеними видами продовольства.
В майбутньому фермерські господарства в Україні збережуться і розвиватимуться як ефективна й конкурентна (за наявності певних умов) форма організації ведення виробництва у сільському господарстві, оскільки саме вони об’єктивно мають переваги у виробництві цілої низки видів сільськогосподарської продукції, про що свідчить практика розвинутих країн світу.
Пріоритетними напрямами розвитку спеціалізації фермерських господарств має бути організація органічного типу вирощування овочів, фруктів, ягід, картоплі, нішевих культур олійної та зернової груп. У цьому дрібнотоварні фермерські господарства мають певні переваги над агрохолдингами.
Перехід фермерських господарств від зернової та олійної спеціалізації до овочевої і фруктової потребує значних інвестицій у розвиток складського господарства, системи гуртових ринків, що допоможе зберегти якість продукції та мінімізувати амплітуду коливань цін протягом року.
Об’єктивно необхідним шляхом розвитку фермерів в Україні є різнонапрямна кооперація їх діяльності - у сфері матеріально-технічного забезпечення, обслуговування, виконання технологічних процесів та операцій, збуту продукції. Тільки в такий спосіб фермери зможуть протистояти домінуванню в аграрній сфері агрохолдингів. Крім того, об’єктивно перспективою подальшого розвитку сільського господарства в нашій державі є різні форми організації концентрації виробництва, а кооперація якраз і є однією з таких форм. Кооперативи позитивно впливатимуть на формування цін на фермерську продукцію і відповідне збільшення доходів фермерів.
Обов’язковою умовою забезпечення ефективного функціонування фермерських господарств є сприятлива державна політика та державна підтримка у сфері фінансового та консультативно-наукового забезпечення, як це має місце у розвинутих країнах Європи та в США.
Отож, фермерство як самостійний елемент в архітектоніці аграрної сфери держави вимагає пошуку нових підходів до формування альтернативних можливостей його розвитку з вищою кінцевою результативністю та конкурентоспроможністю не тільки у вітчизняному, а й в глобальному ринковому середовищі.
Використано матеріали, авторами яких є Г. Черевко, Львівський національний аграрний університет, Жешувський університет,
І. Корчинський, к. е. н. Львівський державний університет внутрішніх справ
