Дмитро Кулеба
Міністр закордонних справ України

Про подальшу долю «зернового коридору»

Угоду про так званий «зерновий коридор» підписали 22 липня у Стамбулі. Термін дії угоди – 120 днів з дня підписання, тобто до 19 листопада, в акурат до Дня працівників сільського господарства. Угоду можуть автоматично продовжити, якщо одна із сторін-підписантів не повідомить про бажання її змінити чи розірвати. Наразі Україна веде важкі переговори задля продовження роботи зернового коридору. Україна не веде переговори з Росією напряму, а натомість існують підгрупи, до яких також входять Туреччина та ООН. В кулуарах кажуть, що на Україну тиснуть. Більше – міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

Яка подальша доля "зернового коридору"? Чи будуть переговори про його збереження?

ООН, Туреччина, Україна намагаються зберегти "зерновий коридор" за будь-яку розумну ціну. Для нас це критично важливо. Альянс ООН, Туреччини та України – це нині гарант продовольчої безпеки у світі. Якщо цей коридор обнулиться (а Росія шантажує тим, що вона це зробить), то знову ціни на продовольство зростуть. Якщо немає поставок з України на світовий ринок (неважливо, до якої країни), ціни автоматично зростають у всьому світі. Якщо закрити коридор, то умовна країна X, яка безпосередньо отримує зерно від України, постраждає не менше, ніж країна Y, яка зерно не отримує, але у якої підскочать різко ціни.

Можливість зірвати "зерновий коридор" – ця серйозна зброя в руках Путіна, але ми докладаємо максимум зусиль для того, щоб зберегти функціонування "зернового коридору". Більше того, можливо, якщо Путін все-таки зважиться на те, щоб зірвати цей коридор, я думаю, що країни, зацікавлені в його функціонуванні, серйозно замисляться, щоб повернутися до первинної української пропозиції та забезпечити військове патрулювання коридору – настільки він важливий, як усі переконалися, для світової економіки та безпеки людей.

Позиція Китаю стосовно війни РФ проти України на сьогодні – це найкраще з найгіршого, що ми можемо очікувати, найкраще із зол чи це об'єктивна реальність, з якою ми просто маємо змиритися?

Це реальність, з якою можна працювати.

Кому вигідніша нинішня позиція Китаю? Звісно, Україні, а не Росії. Росія хотіла б отримувати набагато більшу участь. Чи хотіли б ми отримувати від Китаю більше? Звісно, хотіли б. Але, реально зважуючи ситуацію, ми розуміємо, що нинішня позиція – це позиція, з якою ми можемо працювати.

У нас була така сама ситуація, наприклад, з Іраном, доки вони нам зрадницьки не вдарили в спину й не поставили Росії дрони, хоча переконували на всіх рівнях, офіційно, що цього не буде, тому що цього не буде ніколи.

Якщо Китай десь підтримає російську агресію проти України в будь-якій формі, це матиме руйнівний ефект для наших двосторонніх відносин, які цього не заслужили, тому що 30 років у нас були хороші, конструктивні, дружні відносини, й ми чули завжди одне одного.

 А як ви прокоментували б позицію Індії? Якщо взагалі ми відчуваємо цю позицію, крім того, що Індія і Китай – це додатковий ринок для російських енергоносіїв.

Нам з Індією і Китаєм бракує одного елемента – регулярного контакту лідерів. Ми пропонуємо ці розмови, але вони з політичних причин поки що утримуються. Позиція Індії – така сама, як і позиція Китаю, з нею можна працювати. Я, звісно, маю запитання до закупівлі нафти, але аргумент індусів простий: "Європа купує, чому ми не можемо купувати?" Тобто складно. Але ми бачимо там і позитивну динаміку, наприклад, відмова індійського ВПК від співпраці з Росією за низкою проєктів – це серйозні фінансові втрати для російського оборонного комплексу. Політично позиція Індії звучить завжди чітко – що вона за територіальну цілісність України. З того, що ми знаємо про розмови Моді з Путіним, – також запитань немає до Моді, він говорить правильні речі.

Загалом, усе це дуже важливо і добре, до кожної країни потрібен окремий підхід, але немає нічого важливішого за зброю. Тому, якщо робити карту оцінки відносин із будь-якою країною, то зараз питання номер один у цій анкеті було б, постачає/продає ця країна зброю Україні чи ні. Війна – це війна.

Чи є якийсь спільний знаменник ставлення до України з боку країн Африки: вони розглядають нас як сателіта Америки, окрему країну? Це важливо і для голосування в ООН, і економічно.

Спільний знаменник – "це не наша війна". Звісно, є одиниці, які говорять, що це війна Америки або Заходу з Росією на території України, але це навіть не меншість, а одиниці. Основний наратив – що це не африканська війна, "нам потрібно її пересидіти, з мінімальними витратами для себе і дружити з усіма". Як казала мені одна африканська колега: "Україна – наш друг. Росія – наш друг. Ми хочемо бути друзями. Наші серця – з вами. Будь ласка, знайте, що наші люди – з вашими людьми. Дякую, я маю бігти". Це їхня спроба пропетляти. Але пропетляти ні в кого не вийде, тому що, кажучи канцелярською мовою, Росія атакувала Статут ООН.

Аргумент, який реально працює з африканцями, дуже простий: "Ви маєте сусідів, у яких до вас є територіальні претензії? (Там дуже багато таких речей) – Є. – Повірте мені, зараз ваші сусіди сидять і моляться своїм богам за те, щоб Росія перемогла. Тому що якщо Росія зможе і їй усе зійде з рук, то вони вже точно вас зможуть проковтнути, й ніхто і слова не скаже". Коли ти цю проблему занурюєш у їхню реальність, у них починає змінюватися оптика. Плюс продовольство. Ви ж думали, це не ваша війна? А тепер, коли у вас народ пішов на вулиці громити магазини через високі ціни, ви раптом зрозуміли, що "десь там війна, а ми відчуваємо конкретні результати".

Є і третя категорія країн, це поки що теж не більшість, якщо ми говоримо про Африку, які прямо сильно за нас, але вони є. Вони повністю поділяють наш порядок денний, підтримують, чим можуть, але, на жаль, вони не мають великих військових арсеналів.

Чи можна говорити про те, що ці країни поділяються, зокрема, за принципом залежності від великих країн: хтось ближче до США, хтось – до Китаю?

Ні, є нюанси. Мені зробили аналітику щодо різноманітних інвестицій США, Євросоюзу, Китаю, Туреччини та Росії в країни Африки. Уся підтримка Росії в Африці тримається переважно на ностальгійних спогадах про підтримку Радянського Союзу в боротьбі з колоніалізмом і фінансуванні економік у різних африканських країнах. До речі, це вчить нас важливого про політику – що вже і Радянського Союзу немає, вже й Африка абсолютно інша, і Росія інша, а все одно інвестиція працює, інвестиція дає прибуток. Другий інструмент їхнього впливу – це продаж зброї і присутність "вагнерівців" у Центральній Африці. І все.

ЄС, Америка вливають шалену кількість грошей в інвестиції в Африку. Але тут включається інший чинник – колоніалізму. Наприклад, є дружні країни, які говорять: "А хочете ми вам зробимо зустріч із кількома африканськими країнами?" Звісно, перша інтуїтивна реакція – погодитися. Але насправді – це все одно, що якби Росія до когось прийшла з європейців і сказала: "Ми в Україні вирішуємо питання, вони просто 300 років були частиною нашої держави, ми один народ, тому якщо вам потрібно щось стосовно Україні повирішувати, звертайтеся, ми вам допоможемо". Африканці дуже чутливі до цих речей.

Це стосується того аргументу, про який ви говорите: навіть якщо ця країна прозахідна, але у неї травма колоніалізму живе, це абсолютно не означає, що вона автоматично підтримуватиме Захід у тій чи тій позиції.

Є великі проблеми з українським бізнесом. Що робиться з боку МЗС для допомоги українському бізнесу?

Минулого року на конференції послів ми представили президентові унікальний продукт – цифрову систему NAZOVNI. Це електронний кабінет експортера, який безпосередньо пов'язаний з усіма українськими дипломатичними місіями в усьому світі.

Чесно скажу, що ми з лютого до червня не займалися цим проєктом через об'єктивні обставини, але потім я сказав, що війна війною, але допомога українському бізнесу – це також допомога Україні виграти війну, тому що економіка має жити. Жодна країна не виграла війну з мертвою економікою. Ми різко додали обертів щодо NAZOVNI, підключили до неї абсолютно всі посольства та консульства. Це принцип єдиного вікна: експортер зайшов, створив собі кабінет, зазначив, що він продає в країни, які його цікавлять, у посольстві відповідної країни це відразу побачили, відпрацювали запит, повернулися до експортера і сказали: "Ви можете продати стільки цього сюди, ось партнер, ось контакт, от як працює місцеве законодавство". І тепер мені раз на два-три тижні приносять добірку реакцій, які залишає бізнес на роботу NAZOVNI. Ми це робимо, щоб чути зауваження і покращуватися, усувати баги в системі. Базовий наш клієнт – це малий і середній бізнес, ми їм допомагаємо виходити на зовнішні ринки та заробляти валюту. Й коли вони пишуть добрі слова, що вони вражені, що все працює і держава реально допомагає, це мотивує нас працювати ще більше.

Наразі в нас різко зросла кількість заявок у системі, очевидно, що бізнес відчув реальну допомогу дипломатів. Станом на 25 вересня у системі NAZOVNI зареєстровано вже 662 компанії. Переважно це виробники аграрної продукції, продовольства, косметики, текстилю, деревини та виробів із дерева, важкої промисловості, ІТ, постачальники будівельних послуг. Загалом за цей рік ми отримали 1340 заявок. І вже кількадесят конкретних успішних проєктів, коли ми створили нові можливості для українських компаній на іноземних ринках. Розповідатимемо про ці кейси детальніше, щоб залучати ще більше компаній у NAZOVNI.