Ігор Безкаравайний. Мінекономіки
Очистити землю. Ціна розмінування

Фермерам і компаніям компенсуватимуть 80% вартості розмінування. Ціну на послуги операторів протимінної діяльності визначатимуть на відкритих торгах у системі «Prozorro». Програма компенсації аграріям за рахунок бюджету має прискорити розвиток ринку гуманітарного розмінування в Україні. Більш детально Ігор Безкаравайний, заступник міністра економіки

Із початку року повернули в господарське використання приблизно 70 тисяч гектарів землі. Йдеться передовсім про сільгоспугіддя. Також ведуться активні роботи з очищення інфраструктури – доріг і територій обабіч залізниці, забудови в деокупованих громадах, об’єктів соціальної інфраструктури.

Чи вже є об’єктивні розрахунки, як має вплинути на ситуацію відкриття у квітні комерційного ринку розмінування? Чи вдасться суттєво прискоритися, бо ж згадані вами 70 тисяч гектарів начебто і велика цифра, але порівняно із загальною площею потенційно забруднених земель в Україні – це лише незначний відсоток?

На жаль, чітких розрахунків та прогнозів ми не маємо, в оцінюваннях можемо спиратися лише на досвід, аналізуючи, як на подібні ситуації реагували у світі.

Чому думаємо, що це спрацює? Торік, коли Мінекономіки включилося у процес координації гуманітарного розмінування в Україні, у нас було десь 10 операторів протимінної діяльності (переважно великі міжнародні організації, які працюють по всьому світу). Тепер сертифіковані уже 34 оператори, переважна більшість з яких – це українські компанії з організаційно-правовою формою ТОВ. Тобто це бізнеси, які йдуть у розмінування, щоб також заробляти гроші.

Отже, формується справжній конкурентний ринок: є великий попит на цю послугу, який породжує пропозицію, а чим більше матимемо пропозицій, тим нижчою буде ціна.

З огляду на відкриття ринку, я майже впевнений, що: а) буде прискорення його розвитку; б) формуватиметься реальна ринкова ціна на цю послугу. Бо те, що ми маємо тепер (світовий досвід), – це 3–5 доларів за очищення квадратного метра. Але в цих цифрах немає жодної економіки. Ми не можемо розраховувати, що квадратний метр української землі, розмінування якого обійдеться у 5 доларів (або 50000 доларів за 1 гектар), окупиться в найближчому майбутньому.

Тому намагаємося знайти баланс між швидкістю, якістю та економічною доцільністю, бо ж і штучно обвалити ціну та пожертвувати якістю ми не можемо. Водночас не можемо три роки розміновувати одну ділянку, яка не надто забруднена. Очищення має вестися швидко, але ціна при цьому не може бути «космічною». Адже ми розуміємо: якщо гектар української землі оцінюють у тисячу, півтори чи дві тисячі доларів, а вартість його розмінування – в десятки разів більша, із точки зору власника угідь просто не буде сенсу в їх очищенні.

Уже рахували, якою може бути оптимальна ціна, щоби й учасники ринку – оператори протимінної діяльності – мали прибуток, і сільгоспвиробники не залишилися без коштів на господарську діяльність, і держава не змушена була б витрачати на розмінування шалені кошти, адже вона братиме на себе частину витрат?

Ми якраз доопрацьовуємо методичні рекомендації розрахунку, які використовуватимуться для визначення вартості послуги з розмінування, коли запрацює програма. Основна логіка побудови методології полягає в тому, що вартість робіт не повинна кратно перевищувати вартості цієї землі. Якщо ми кажемо, що земля коштує 2 тисячі доларів, то й розмінування об’єктивно може коштувати 2–3 тисячі доларів за гектар. Тоді агровиробник і держава розумітимуть, що, інвестувавши ці кошти, витративши певний час на відновлення, на рекультивацію – бо після розмінування в деяких випадках не можна одразу сіяти, – ця земля почне працювати й через якийсь період поверне вкладений ресурс та почне приносити прибуток.

Тепер активно працюємо з операторами протимінної діяльності, фермерами, які планують заходити на цей ринок. Маємо, скажу відверто, палкі дискусії, тому що бізнес робить свої висновки, прораховуючи найскладніші випадки, додатково закладаючи норму прибутку. У результаті виходять справді «космічні» ціни.

Наша ж логіка інша: ми намагаємося доводити, що є межа здорового глузду, перевищувати яку вартість робіт не може. Тож пропонуємо знайти баланс, коли оператори розумітимуть, що йдеться про притомну ціну, з якою вони готові працювати, не залишаючись без прибутку. Водночас ми розуміємо, що для держави це буде певний тягар, але він не стане непідйомним, критичним. Для цього також важливо, що ми передбачаємо співучасть фермера у фінансуванні робіт. Програма компенсації базуватиметься на формулі 80 на 20: 20% – частка власника землі чи людини, яка на ній господарює, 80% – гроші платників податків, які адмініструє уряд, тобто бюджетні кошти.

У процесі цих, як ви натякнули, непростих переговорів про оптимальну вартість робіт хто з операторів грає на зниження, а хто – на завищення ціни? Позиції (і пропозиції) вітчизняних та міжнародних компаній відрізняються одні від одних?

Тут важливо розуміти специфіку роботи міжнародних і українських операторів. Якщо ми говоримо про великі міжнародні компанії, які працюють багато років, то це не про бізнес, а здебільшого про гуманітарні місії, коли роботи виконують коштом донорів. Ці гравці мають дещо іншу мотивацію. Тобто поле їхньої діяльності не зовсім перетинається з полем діяльності українських компаній, які, власне, хочуть (і мають) заробляти на цьому гроші. Тому під час «цінової» дискусії про якусь деструкцію, намагання «витягувати» ціни на міжнародний рівень не йдеться. Триває природний процес формування ринку, гравці якого – дорослі люди, які вкладають великі гроші, щоби налагодити цей бізнес, і вони свідомі того, що в Україні немає якогось невичерпного джерела ресурсів. Завдяки такому розумінню ми вже близькі до балансу, що влаштовуватиме усі три сторони цього процесу: і уряд, який започатковує відповідну програму, і надавача послуги – оператора протимінної діяльності, і фермера, в інтересах якого виконуватимуть роботи.

Порядок цін, про який ми говоримо, у принципі, влаштовує операторів протимінної діяльності. Проте мова про помірно забруднені ділянки. Коли ж ідеться про дуже-дуже складні випадки, там запропонований алгоритм не працюватиме. Адже матимемо справу радше із соціальним, гуманітарним складником, коли потрібно вкладати значні ресурси в очищення територій. Наприклад, поле. Воно розоране, оброблене (нехай і кілька років тому), має рівну поверхню. Там може бути рослинність, а може й не бути, але в будь-якому разі ця ділянка більш-менш зрозуміла та прогнозована. Тож вартість її обстеження і розмінування може бути нижчою. Та коли говоримо про вщент зруйноване село, де все засипано уламками, безліч вирв, там цей алгоритм не спрацює, адже йдеться про зовсім інший тип, іншу складність робіт, інші підходи, техніку, обладнання, що використовуються. І так, це буде значно дорожче.

Міжнародні оператори заходять в Україну зі своїми технікою і фахівцями чи діють як генпідрядники, наймаючи український персонал і використовуючи нашу техніку?

У 2022–2023 роках переважна більшість іноземних компаній заходили в Україну зі своєю технікою, своїм обладнанням, з великою кількістю власного персоналу, але ситуація змінюється. Тепер великі міжнародні оператори починають все більше закуповувати саме українську техніку. І це дуже добре для наших виробників та для національної економіки.

Менеджерський персонал високого рівня й деякі керівники середньої ланки в таких компаніях – іноземці, а люди, що працюють безпосередньо в полях, – переважно українці. І це теж добре, адже наші громадяни мають роботу, зарплату, пенсійні нарахування, соціальний пакет, страхування. Бюджет країни при цьому наповнюється податками.

З наданням дозволів компаніям, які мають міжнародну сертифікацію, думаю, особливих проблем немає. А як із сертифікацією нових гравців? Хто та як визначає, кому надавати дозвіл на гуманітарне розмінування в Україні? Чи виникають під час сертифікації труднощі – приміром, пов’язані з бюрократичними перепонами чи з невідповідністю українського й зарубіжного законодавства, наших та іноземних стандартів?

Підхід до сертифікації уніфікований і для міжнародних, і для українських компаній, і для дуже досвідчених компаній, і для молодих, які щойно створені. Цей підхід однаковий, тому що досвід великих компаній, які працюють по всьому світу, не завжди релевантний до України. Тож всі без винятку великі міжнародні компанії, які заходять у країну, обов’язково повинні пройти нашу систему сертифікації. Вимоги до всіх – однакові, підходи до сертифікації – універсальні. 

Свого часу ми мали велику дискусію із цього приводу, зокрема з міжнародними партнерами. Дехто вважав, що треба беззастережно визнавати сертифікати компаній, які працюють по всьому світу, і автоматично видавати їм дозволи на роботу в Україні. Ми відстояли свою позицію, зберегли сертифікацію для всіх, натомість забезпечивши приведення української системи сертифікації у відповідність до міжнародних норм. Йдеться про дозвіл на дуже відповідальну, складну роботу з високими ризиками. Отож сертифікація має бути обґрунтовано складною. Та при цьому покроковою і зрозумілою, з однаковими для всіх правилами.

Якщо ви відповідаєте усім вимогам, без проблем отримуєте дозвільний   документ. Якщо не виконуєте – маєте час на виправлення помилок. Якщо цю помилку виправили, але не до кінця, у вас є ще один шанс на доопрацювання. Проте, якщо ви втретє не можете цього зробити, то вибачте, процес скасовується. Бо якщо ви навіть на етапі сертифікації припускаєтеся помилок, то про яку роботу може бути мова…

Ще влітку минулого року деякі великі агробізнеси заявили про бажання самотужки проводити роботи з розмінування – принаймні на етапах нетехнічного й технічного обстеження, і навіть отримали перші сертифікати. Що змінилося за цей час?

Насправді у нас є одна агрокомпанія, яка отримала відповідний сертифікат, – «Нібулон». Вони мають дозволи на технічне обстеження. І коли торік вони отримували цей дозвіл, такий крок був логічним, обґрунтованим і зрозумілим: у них великі території, вони можуть як великий бізнес реструктуризуватися, створити окремий підрозділ, який займатиметься саме цим напрямом. Проте тепер, коли ми маємо вже понад три десятки операторів, з точки зору додаткових видатків, можливо, простіше буде брати субпідряд або підряд, щоб ці роботи виконували спеціалізовані компанії. Але тут бізнес має ухвалювати рішення самостійно.

Успішний бізнес розуміє тренди на ринку і намагається слідувати їм. Як приклад, є компанія «Шериф», де створили окремий підрозділ, що займатиметься розмінуванням. Вони вже отримали необхідні дозволи і шукають можливості починати роботи.

І вже детальніше про процедуру замовлення послуг з розмінування. Хто може бути замовником? Як це зробити? Хто та як визначатиме переможців торгів?

Зараз я можу предметно говорити про програму компенсації, за яку ми безпосередньо відповідаємо і яку плануємо започаткувати за кілька тижнів. Це працюватиме так: агровиробник, якщо його діяльність легальна, якщо він сплачує податки, має чинні договори оренди землі або землю у власності, заходитиме у Державний аграрний реєстр, де є опція подання заявки на відшкодування витрат на роботи з розмінування. Там будуть чіткі інструкції, дотримавшись яких виробник сформує заявку, яку отримає Центр гуманітарного розмінування. Далі – перевірка, чи не внесено компанію-претендента до санкційних списків та чи немає у неї простроченої податкової заборгованості. Після цього формується базова вартість робіт на цій ділянці та оголошуються торги в системі «Prozorro».

Потім – стандартна процедура: на електронний торговельний майданчик заходять оператори протимінної діяльності, які зацікавлені в отриманні цього підряду чи контракту. Перед тим як робити ставки, оператори, сподіваюся, ретельно вивчатимуть ділянки, на яких планують працювати, проводитимуть додаткове обстеження територій, зберуть усю необхідну інформацію і, з’ясувавши реальну картину, вноситимуть свої цінові пропозиції.

Додаткове оцінювання оператором важливе тому, що вартість робіт визначатиметься на базі конкретних документів. Один із основних – звіт про технічне обстеження території. І якщо, приміром, звіт сформовано за результатами обстеження, проведеного минулого року, то тепер на цій ділянці може бути як мінімум вища рослинність, можливі якісь інші зміни. Тому операторові дуже важливо оцінити територію безпосередньо перед тим, як робити цінову пропозицію.

Після того як найліпша пропозиція переможе, підписується угода між Центром гуманітарного розмінування, який представлятиме інтереси агровиробника, та оператором-переможцем торгів. Далі аграрія поінформують про те, що угоду укладено. Він має внести в банк, у якому йому зручно обслуговуватися (але важливо, щоб це був державний банк), 20% від вартості робіт на спеціальний ескроу-рахунок. Після цього 80% вартості на цей же рахунок перекаже Центр гуманітарного розмінування.

Оператор тим часом починає роботи. Доки вони тривають, кошти на рахунку заморожуються під цей конкретний контракт. Після розмінування оператор надає акт виконаних робіт, а контроль якості перевіряє, чи точно ця ділянка розмінована та готова до повернення в господарський обіг. 

Це урядові структури: або Центр протимінної діяльності, який працює при Міністерстві оборони, або Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування, який працює в ДСНС, – залежно від того, хто якого оператора сертифікував. Має бути перехресний аналіз, щоб один центр сертифікував виконавця робіт, а інший перевіряв якість їх виконання. Після того як якість робіт підтверджено, надається сертифікат, який засвідчуватиме, що ділянка безпечна. Гроші зі спеціального рахунка надійдуть на рахунок оператора протимінної діяльності. Така загальна схема.

Ми свідомі того, що у процесі доведеться вдосконалювати цю процедуру. Адже дотепер ніхто у світі такого не робив. Принаймні найбільші міжнародні оператори, з чиїми представниками ми спілкувалися на цю тему, кажуть, що ніколи не стикалися з такою практикою.

Учасниками програми можуть бути малі фермери, середні агровиробники чи й великі компанії?

Будь-які компанії, що працюють легально, жодних обмежень за розміром, площею угідь, які обробляються, тощо немає. Але важливо, щоб ця компанія працювала легально, сплачувала податки, тому що витрати держави на компенсацію вартості робіт йдуть із податків інших, зокрема фермерів.

Хто та як визначатиме пріоритетні ділянки для розмінування, що впливатиме на першочерговість робіт? Хто перший «встав» (подав заявку) – того і капці, чи враховуватимуться якісь параметри земельних ділянок, діятиме регіональний підхід абощо?

Поки що визначальним буде термін подання та опрацювання заявок. Єдине – будуть обмеження для територій поблизу лінії фронту, які можуть в будь-яку секунду бути засмічені небезпечними предметами, забруднені й т.д. Туди ми, на жаль, поки що не зможемо заходити.

У планах – розбудова пріоритезації, яка базуватиметься на багатофакторному аналізі та інформації вимірювання різних аспектів продуктивності територій, врахуванні їх важливості – і з господарської точки зору, і з урахуванням екологічних та соціальних впливів.

На наступних етапах ми навіть враховуватимемо фактор культурологічної спадщини. Маю на увазі території, де є унікальні археологічні знахідки, ті ж скіфські кургани… На це також треба буде зважати.

Непросте запитання: де брати кошти – мільярди й мільярди доларів – для розмінування після війни, коли обсяги міжнародної допомоги падатимуть, а процес отримання репарацій від агресора може затягнутися?

Доведеться знаходити нові інструменти фінансування. На сьогодні тривають три паралельні дослідження, як можна використати нестандартні підходи до розмінування. Це можуть бути дуже різні історії, починаючи від умовних систем токенізації. Ми навіть тепер думаємо про секвестрацію карбону та продаж квот на вуглецеві викиди. Тобто, якщо територія розмінована, але на ній не можна вирощувати ті культури, які вирощували раніше, в теорії, можна культивувати ті рослини, що помітно знижують рівень вуглецю в атмосфері. І якщо це правильно обрахувати, то вивільнені квоти можна продати країні, яка виробляє багато вуглецю, залучаючи у такий спосіб гроші для розмінування інших українських територій.

Над цим у нас тепер працюють колеги з Великої Британії, зі Швейцарії, українські науковці теж думають про можливі підходи. Тому, я вважаю, Україна може бути першою не тільки з погляду технологічних, а й фінансових інновацій у розмінуванні. Адже до цього у світі для виконання таких завдань використовували переважно традиційні міжнародні інструменти – гуманітарні місії, гранти і т.д. Ми ж намагатимемося застосовувати інноваційні підходи.